Значну частину свого стану король попарту – художник, фотограф, кінорежисер, скульптор та літератор Енді Воргол – заповів фонду свого імені, який мав підтримувати художників. Досі Фонд Енді Воргола допомагав лише американським художникам, але у 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, організація вперше за час свого існування вирішила взяти під своє крило художників з іншої країни – з України. Коли його співробітників запитали, чи вони знають, що в Україні вважають Воргола своїм, вони відповіли: «Знаємо».
«Танець святого Віта» як привід навчитися малювати
Енді Воргол народився 6 серпня 1928 року в Піттсбурзі (штат Пенсільванія), його батьки були родом із лемківського села Микова за сто кілометрів від Ужгорода на Закарпатті – тієї його частини, яка в наш час належить Словаччині. Батько майбутнього художника Андрій Варгола був будівельником, мати Юстина Завацька – вишивальницею. Побожні католики, вони щотижня відвідували церкву і дбайливо зберігали свої звичаї, традиції та культуру, проживаючи у східноєвропейському анклаві Піттсбурга.
У віці восьми років хлопчик, якого на честь батька назвали Андрієм, захворів на хорею, відому також як «Танець святого Віта» – небезпечну, а в деяких випадках і смертельну хворобу. Вісім довгих місяців він був прикутий до ліжка, і мати, яка була талановитою художницею, щоб чимось зайняти сина, дала йому перші уроки малювання, не знаючи, що цим визначає його подальшу долю. Крім малювання Андрій захоплювався фотографією. Коли хлопчик одужав, мати подарувала йому камеру, він фотографував усе, що його оточувало, а знімки проявляв у імпровізованій лабораторії, яку обладнав у підвалі будинку.
Заповіт батька
Окрім початкової школи Андрій відвідував безкоштовні уроки малювання в Інституті Карнегі, нині – Художній музей Карнегі у Піттсбурзі. 1942 року, коли йому було 14 років, помер батько – у нього були серйозні проблеми з печінкою. Андрій так сильно переживав, що не зміг піти на похорон, а під час поминок ховався під ліжком. За заповітом батька, який вірив у талант сина, всі його заощадження мали піти на навчання Андрія живопису. Того самого року Варгола вступив до середньої школи, а після закінчення – до Технологічного інституту, де вивчав графічний дизайн.
Поп-арт Воргола
У 1949 році, отримавши ступінь бакалавра витончених мистецтв, він виїжджає до Нью-Йорка, де, прибравши літеру «а» наприкінці прізвища і ставши Енді Ворголом, розпочав кар’єру художника. Він досить швидко отримав роботу в журналі Glamour і став одним із найуспішніших художників 50-х років ХХ століття. За свої роботи, виконані в незвичайному, химерному стилі з використанням унікальної техніки – клякс і штампів – Воргол часто отримував всілякі нагороди.
1961 року від чистого живопису Воргол перейшов до робіт у стилі попарт – писав картини, орієнтовані на комерційні товари масового виробництва. Так, 1962 року він виставив зображення банок, що стали культовими, з супом Кемпбелл. На інших, не менш популярних, картинах Воргола були зображені пляшки кока-коли, пилососи та гамбургери. Невеликі полотна із зображеними на них товарами повсякденного вжитку справили справжній фурор у світі мистецтва, що привернуло увагу і до самого художника, і до його попарту. Британський художник Річард Гамільтон так охарактеризував стиль, у якому працював художник: «Популярний, минущий, витратний матеріал, дешевий і масово вироблений, але при цьому молодий, дотепний, сексуальний, марний, гламурний та великий бізнес». Сам Воргол вважав: «Щойно ви «відчуєте» попмузику, ви ніколи більше не зможете бачити рекламну вивіску колишньої, а як тільки ви подумаєте про попмузику, Америка вже ніколи не буде для вас колишньою».
Портрети за сотні доларів
Художник писав портрети знаменитостей у яскравих та несподіваних кольорах, серед його моделей були Мерилін Монро (у травні 2022 року його продали на аукціоні Christie’s за рекордні 195 мільйонів доларів), Елізабет Тейлор, Мік Джаггер і навіть Мао Цзедун. Коли його портрети стали популярними, Воргол почав отримувати сотні замовлень на зображення світських персон та знаменитостей. Його картину під назвою «Вісім Елвісів» було перепродано неодноразово, під час останньої угоди її оцінили у 100 мільйонів доларів.
«Найбільше люди хочуть бачити поряд із собою зірок»
1964 року Воргол відкрив власну художню студію – величезний, пофарбований у сріблястий колір склад, який він назвав «Фабрикою», яка дуже швидко стала одним із головних культурних центрів Нью-Йорка. Розкішні вечірки, які тут проводилися, відвідували багаті люди та зірки, до яких дуже тягнуло митця – спілкування зі знаменитостями було його слабкістю. Тим більше, що він насолоджувався і власною популярністю, ставши завсідником нью-йоркських нічних клубів, зокрема і культових «Студія 54» та «Макс Канзас-Сіті». Коментуючи свою пристрасть перебування в суспільстві багатих і знаменитих, Воргол сказав: «Найбільше на світі люди хочуть бачити поряд із собою зірок».
«Я щойно вбила Енді Воргола»
У 1968 році успішна кар’єра художника ледь не закінчилася трагічно – разом із його життям. 3 червня він пережив замах на своє життя: 32-річна актриса, письменниця-початківець і радикальна феміністка Валері Соланас, яка раніше знімалася в його фільмах, увійшла до «Фабрики» і просто з порога тричі вистрілила в нього. Потім вона вийшла на вулицю, підійшла до поліцейського і сказала: «Я щойно вбила Енді Воргола». Коли згодом слідчі питали Валері, навіщо вона це зробила, вона відповіла, що Воргол «надто сильно контролював» її життя, хоча насправді вона засмутилася через те, що він відмовився знімати фільм за її сценарієм.
Воргол був серйозно поранений у живіт, переніс кілька операцій і провів довгий час в одній із лікарень Нью-Йорка. Через отримані травми художник змушений був усе життя носити жорсткий хірургічний корсет.
Кіно, література, скульптура та телебачення
Фільми художника не назвеш традиційними – з відео-артом він експериментував так само сміливо, як із фарбами та пензлем. Всього за своє життя Воргол зняв понад 60 фільмів, найвідомішими з яких є стрічки «Сон», в якому поета Джона Джорна зображено сплячим протягом шести годин, і «Їж» – у ньому камера протягом 45 хвилин спостерігає за чоловіком, який жує гриб. Крім кінематографа Воргол спробував себе в літературі, написавши і опублікувавши такі книги, як «Філософія Енді Воргола (від «А» до «Б» і назад») та «Викриття». Воргол також займався скульптурою та фотографією, а у 80-ті роки перебрався на телебачення, де працював ведучим.
Таємниче особисте життя
Особисте життя Енді Воргола було оповите таємницею і було предметом численних суперечок. Широко поширена думка про те, що художник був геєм, а його творчість просякнута гомоеротичними образами та мотивами. Проте сам художник стверджував, що все життя залишався незайманим, сублімуючи сексуальні переживання у творчість.
Смерть та пам’ять
У другій половині життя Воргол, як і його батько, страждав на проблеми з печінкою. 20 лютого 1987 року його госпіталізували до однієї з лікарень Нью-Йорка, де провели операцію з видалення жовчного міхура. Вона пройшла успішно, і Ворголу, на думку лікарів, уже ставало краще, але 22 лютого його не стало. Один із найдивовижніших художників ХХ століття помер у віці 58 років. На прощання з ним, що відбулося в Соборі святого Патрика на Мангеттені, прийшли тисячі людей. В Ужгороді існує два пам’ятники Енді Ворголу (один з них – авторства скульптора Михайла Колодка та коваля Василя Криванича), а на місцевій Алеї слави його іменна зірка є центральною.
