Український богатир Бронко Нагурський – легенда американського футболу: правда та міфи про життя спортсмена

34 роки тому, 7 січня 1990-го, з життя пішов видатний спортсмен

Футболіста НФЛ США та професійного борця-реслера називають одним із найвідоміших американських спортсменів. Берт Рендолф Шугар у своїй книзі «100 великих спортсменів» вніс його до свого рейтингу поряд із Мохаммедом Алі, Дієго Марадоною та Вейном Грецкі. На думку Шугара, Нагурський відомий не лише спортивними рекордами, а й величезною кількістю правдивих – чи вигаданих про нього – історій та міфів. Чемпіоном НФЛ Бронко Нагурський ставав три рази, до команди всіх зірок він входив чотири рази, а до «Команди десятиліття» та Збірної гравців Ліги, складеної з найкращих футболістів за всі 75 років її існування (а вже у скільки збірних він увійшов у 80-х та 90-х роках ХХ століття), – історики спорту й порахувати не беруться.

Тренування з продовольчими коробками

Бронко – Броніслав – Нагурський народився у листопаді 1908 року в сім’ї вихідців із заходу України. Його батьки жили в Канаді, що не завадило Броніславу зробити спортивну кар’єру в США. Батьки з раннього віку привчали сина до праці – він розносив коробки з продуктами з магазину, яким володів батько. Нагурський не сприймав таке навантаження як покарання – навпаки, згодом він говорив, що робота сприяла його фізичному розвитку. Броніслав на власному прикладі довів, що тренуваннями – навіть якщо вони стосуються лише продовольчих коробок – можна досягти прекрасної фізичної форми і м’язової маси без харчових добавок і хімії.

«Сподіваюся, у полі я був без коня?»

Уперше свої спортивні таланти Броніслав виявив, граючи у команді Університету Міннесоти. Про те, як він у неї потрапив, шанувальники футболіста розповідають кумедну байку. Якщо вірити їй, тренер команди Док Спірс, здійснюючи поїздку на автомобілі, заблукав і вирішив запитати дорогу в молодого чоловіка, який орав плугом. Його вразила розвинена мускулатура хлопця, але коли той підняв свій плуг для того, щоб показати дорогу, Спірс зрозумів, що він – справжня знахідка для його команди. Коли згодом байку розповіли самому Нагурському, він запитав: «Сподіваюся, у полі я був без коня?»

«Одинадцять Бронків Нагурських»

Відігравши три роки в «Міннесоті», 1930-го Нагурський перейшов до клубу «Ведмеді Чикаго», де йому запропонували небачені на той час гроші – 5 тисяч доларів на рік. У Національній футбольній лізі (НФЛ) Броніслав, якого на той час уже називали Бронко, моментально став знаменитістю, оскільки міг грати одразу на трьох позиціях – як в обороні, так і в нападі, – фулбека, лайнбекера й текла. Причому спортсмен часто змінював свої позиції протягом одного матчу, переходячи від захисту в напад, а потім назад. Недарма спортивний оглядач Грантленд Райс, коментуючи матч, сказав, що ідеальна команда з американського футболу – це «одинадцять Бронків Нагурських».

Нагурського зупинила тільки… цегляна стіна

Коли Нагурський потрапив до НФЛ, він – при зрості 1 метр 88 сантиметрів – важив 107 кілограмів, така фізична міць нарівні з витривалістю для гравців в американський футбол є, мабуть, одним із найважливіших показників. Знаменитий тренер і гравець в американський футбол Джордж Халас говорив, що все тіло Нагурського складалося з м’язів, кісток і шкіри – на ньому не було ні грама жиру: «Я бачив багатьох людей, але такої будови не було ні в кого». На полі Нагурського можна було побачити здалеку – його шолом був набагато більшим, ніж у решти гравців. При цьому він бігав зі жвавістю, яку важко було очікувати від такого велетня, а на обличчі в нього була така рішучість і непохитність, що гравці команди-суперника готові були здатися без бою, а його руки мали таку силу, що здавалося, швидше розірвуть м’яч, ніж комусь його віддадуть.

Про суперників Нагурського говорили, що їм не позаздриш: американський футбол того часу називали «забіякуватим» – сутички між спортсменами були звичайнісіньким явищем, але протистояти Бронку було дуже складно – практично неможливо. Відомо про випадок, коли один із гравців знепритомнів після зіткнення з Нагурським. Прийшовши до тями і відповідаючи на запитання тренера, чи все гаразд, він відповів: «Спасибі, сер». А потім, обвівши поглядом трибуни, спитав: «Але як ці люди так швидко встигли піднятися нагору?» Щодо того, щоб зупинити самого Нагурського, коли він атакує, то тут думку спортсменів дуже образно висловив футболіст Бенні Фрідман, який сказав, що це так само, якби «стрілочник спробував зупинити паротяг голими руками».

На підтвердження цих слів розповідають історію, яка сталася на матчі з «Портмундськими спартанцями», коли Нагурський заволодів м’ячем буквально за кілька секунд до фінального свистка. Він просувався до воріт команди-суперника, розкидаючи, як кеглі, тих, хто стояв у нього на шляху, і струшуючи із себе гравців, які вирішили повиснути на ньому. Зупинила Нагурського… цегляна стіна, в яку він врізався на повній швидкості. Кажуть, що, прийшовши до тями, він сказав: «А той – останній – хлопець непогано мені врізав!»

Надбавка в тисячу доларів

Гру в американський футбол Нагурський успішно поєднував із заняттями боротьбою, демонструючи в ній такі ж серйозні успіхи. Чемпіоном світу в надважкій вазі він – за версіями різних асоціацій – ставав три рази, за що увійшов до зали слави професійних борців. Якось протягом тижня він провів вісім борцівських поєдинків, паралельно зігравши п’ять матчів за «Ведмедів Чикаго». У 1938 році Бронко попросив у тренера надбавку в тисячу доларів, але той відмовив йому. Тоді Нагурський – у віці 29 років – пішов із футболу та зосередився на боротьбі. Під час Другої світової війни, 1943 року, коли весь молодняк «Ведмедів» було мобілізовано на фронт, Бронко на один сезон повернувся до своєї команди і вкотре вивів її у чемпіони НФЛ, після чого покинув футбол остаточно. Ця історія знайшла своє відображення в романі Вільяма Голдмана «Магія», який став основою сценарію фільму «Серця в Атлантиді», головну роль в якому зіграв Ентоні Гопкінс.

Господар бензоколонки

Зі спорту Нагурський пішов у 1960 році, заснувавши скромний бізнес – він відкрив бензоколонку. Вона дуже швидко набула популярності, бо майже всі клієнти змушені були повертатися туди, якщо кришку бензобака закручував господар. У руках цього богатиря була така сила, що відкрутити її не міг ніхто, крім нього. Бронка Нагурського не стало 7 січня 1990 року – він помер на 82-му році життя.

Джерело

Новини України