165 років тому – 23 листопада 1858 року – народилася знаменита українська художниця
Щоденниками Башкирцевої, які вона вела з 12 років і перед смертю заповідала видати, захоплювалися філософи, поети, письменники, політики: Велемир Хлєбніков, Марина Цвєтаєва, яка присвятила Башкирцевій цикл своїх віршів, а британський прем’єр-міністр Вільям Гладстон назвав їх «одним із найчудовіших творів XIX століття». Марія була однією з перших жінок-художниць, які навчалися в паризькій Академії мистецтв, заснованій Родольфом Жуліаном. Її роботи є у зібраннях європейських та американських художніх музеїв, та, на жаль, до нашого часу дійшли не всі картини й малюнки Башкирцевої – значна частина їх знищена чи була втрачена під час Другої світової війни. Вона спромоглася створити свій стиль у живописі, поєднавши в ньому традиції майстрів епохи Відродження, голландської та реалістичної шкіл, і це при тому, що прожила художниця всього 25 (!) років. Вона є воістину романтичною героїнею української історії, якій вдалося дотриматися всіх ознак жанру: вона прожила яскраве, повне пристрастей життя і до прикрого рано померла.
У довідниках можна натрапити на те, що Марія Башкирцева є російською художницею, але сама вона говорила про себе: «Я – українка!»
«Дочка стане зіркою»
Марія народилася 23 (за іншими даними – 24) листопада 1858 року в селі Гайворонці на Полтавщині. Її батьки (а тато Башкирцевої був багатим землевласником) дали дівчинці чудову домашню освіту – дві гувернантки навчали Мусю (як звали любу дочку в сім’ї) мов, включно з латиною та давньогрецькою, малювання та мистецтва гри на фортепіано. Пізніше у своїх щоденниках вона напише, що до величі та бажання створити щось таке, що увійде до історії, її вабило з трьох років. Улюбленку сім’ї виховували як принцесу, якою вона завжди себе відчувала, не дивно, що в дитинстві вона грала лише у королів та королев. У своїй впевненості в тому, що їй вдасться цього досягти, вона спиралася на пророцтво єврея-ворожбита, якого відвідала її мати. «Твій син (у Мусі був молодший брат Павлик), – сказав він, – нічим не відрізнятиметься від інших людей, а ось дочка стане зіркою».
Першим життєвим потрясінням для Марії став розрив стосунків її батьків: мати забрала дітей та поїхала до Черняхівки – у маєток свого батька. Втім, переїзд ніяк не дався взнаки – її спосіб життя залишався колишнім. Все змінилося, коли дівчинці виповнилося 12 років, – того року батьки, на примирення яких Муся потай сподівалася, остаточно вирішили розлучитися. При цьому вони поділили дітей: батько залишив у себе Павлика, а мати, забравши Марію, поїхала з нею до Європи.
Пристрасть до мистецтва та науки
Відень, Баден-Баден, Ніцца, Лондон, Берлін, Женева, Рим, Флоренція, Венеція, Мадрид – це була подорож мрії, і якби не розлука з батьком і братом, Марія вважала б себе абсолютно щасливою. Головними її заняттями були музика та малювання, але не забувала вона при цьому й про інші дисципліни, в яких, на її думку, повинна орієнтуватися освічена людина – математика, фізика та хімія: Марія склала собі докладний навчальний план, виконуючи який, займалася по вісім годин на день.
Вона годинами могла блукати залами художніх музеїв, милуючись полотнами Рубенса, Тіціана, Веронезе, Ван Дейка, Рафаеля, якого іноді дозволяла собі критикувати. Багато часу дівчина приділяла читанню, без якого не уявляла свого життя, – вона почала збирати власну бібліотеку, до якої входили твори Жорж Санд, Мопассана, Золя, Діккенса, Ларошфуко, Шекспіра, Ніцше, Флобера, Конфуція та Стендаля – найулюбленішого її автора. На її полицях стояли тільки ті літературні твори, які вона вважала досконалими, решту, купивши їх випадково, вона просто викидала – могла, наприклад, вишпурнути погано написаний, без смаку, на її погляд, роман у вікно поїзда, в якому на той момент їхала.
Сучасність щоденників Башкирцевої
Тоді ж вона почала вести свої знамениті щоденники, у яких не лише описувала все, що з нею відбувалося, а й заносила свої думки та міркування. У той час так чинили багато панночок, довіряючи свої серцеві таємниці паперу, але мало кому вдавалося написати не простий щоденник, а справжній витвір мистецтва, який цікаво читати і зараз – через 150 років. Її міркування про те, як закохати в себе багатого та впливового аристократа, які афірмації використати, щоб підвищити свою жіночу самооцінку, або як одягнутися на прем’єру в Гранд-Опера, викличуть інтерес і в сучасних дівчат. До того ж, починаючи писати перший щоденник, Марія пообіцяла, що в нотатках буде максимально чесна із собою, не допускаючи жодного слова брехні, а це завжди викликає інтерес.
Захоплення музикою
Перші ознаки туберкульозу – найстрашнішої хвороби того часу – проявилися у Башкирцевої 1873 року, коли вони з матір’ю приїхали до Парижа, а потім оселилися у маленькому бельгійському містечку Спа. Марія відчувала слабкість, непритомніла, у неї з’явився нездоровий рум’янець, але вона відмахувалася від усіх симптомів. Тоді вона жила в божевільному темпі, намагаючись встигнути все, скрізь і всюди: нові знайомства, бали, світські раути – це займало її час. Тоді вона мріяла стати співачкою, брала приватні уроки – і вчителі помічали у неї неабиякі вокальні здібності. Але всі її мрії та плани перекреслив туберкульоз, який лікарі спершу сплутали з ларингітом чи катаром. Він позбавив її голосу, що стало для Башкирцевої серйозним потрясінням.
Вдома в Україні
1876 року Марія приїхала з Європи в Україну – її привело сюди не лише бажання побачити батька та брата, а й ностальгія – її тягнуло на батьківщину, яку вона покинула ще дитиною. У своєму щоденнику Башкирцева написала, що під час перебування на Полтавщині вона розважалася тим, що спілкувалася з місцевими селянами, при цьому здивовано виявила, що добре знає українську мову. Вона також докладно – і зі знанням справи – описує жіночий український костюм, розповідаючи не лише про призначення кожної його деталі, а й про тканину, з якої його шили. Марія купила такий костюм в однієї із селянок і, одягнувши його, змішалася з натовпом земляків, які йшли до села, – її дуже потішив той факт, що вона практично нічим від них не відрізнялася.
Завітавши до маєтку Кочубеєва, знаменитої Диканьки, Башкирцева так захопилася ним, що порівняла його сад, парк та архітектуру з віллою Боргесе в Римі. А ось катання на конях ледве не закінчилося трагедією – дівчина впала зі скакуна, але, на щастя, нічого серйозно не травмувала. Марії також вдалося вмовити батька поїхати разом із нею до Парижа – вона не втрачала надії помирити його з матір’ю, але й ця спроба – на превеликий її жаль – успіхом не увінчалася.
Живопис і феміністські погляди
Після поїздки Італією Марія всерйоз захопилася живописом. Усвідомивши, що домашні уроки малювання не дадуть їй просунутися на цій ниві, вона, попри те, що хвороба прогресувала (Марія почала втрачати слух), вступає до паризької Академії мистецтв, де її викладачами були такі зірки від живопису як Тоні Робер-Флорі, Гюстав Буланже, Жюль Лефевр і сам Родольф Жуліан. Башкирцева робить серйозні успіхи: за один сеанс вона проводить у майстерні по вісім годин поспіль і пише роботи, на які вона раніше мала два-три дні. Через два місяці після початку навчання Башкирцевій уже дозволяють писати з натури, а в січні 1879 року вона здобуває медаль конкурсу, організованого трьома її вчителями – Буланже, Лефевром та Робером-Флорі.
Марія дуже швидко зрозуміла, що тільки таланту й працездатності, які в неї були, мало. Досягти успіху без потрібних зв’язків в аристократичних та художніх колах, хвалебних рецензій і, зрештою, будучи жінкою (на той момент це мало величезне значення), буде дуже важко. Щоб висловити свою думку стосовно чільної практично в усіх життєвих сферах ролі чоловіків, а заразом і підбадьорити таких самих амбітних жінок, як вона сама, – Башкирцева під псевдонімом Полін Орей почала писати у феміністичну газету La Citoyenne («Громадянка»). У її статтях ішлося про роль жінок у сфері мистецтв, захоплення тим, що вони змогли заявити про себе у живописі, попри перешкоди, які їм довелося подолати. Марія знала, про що говорила: їй вдалося досягти найвищого уособлення успіху в кар’єрі художника – три її картини було виставлено на паризькому Салоні 1883 року. Про неї почали писати за кордоном, зокрема й на батьківщині: це був час тріумфу Башкирцевої. Всього до кінця життя дівчина написала 150 картин, більшість з яких були безповоротно втрачені, але навіть уцілілих достатньо для того, щоб оцінити її художній талант.
«Вона була єдиною Трояндою мого життя»
Особисте життя Марії Башкирцевої – тема для захопливого роману у стилі її улюбленого Стендаля. Під час свого перебування в Римі вона з властивим її юному віку максималізмом закохалася в П’єтро Антонеллі, племінника кардинала Антонеллі, через якого і збиралася присвятити своє життя оперній сцені. Молодик дуже цінував цей вид мистецтва, і Марія розраховувала в такий спосіб привернути його увагу. Сама ж вона, зовсім не бажаючи, затуманила голову графу Вінченцо Брускетті.
Башкирцева також увійшла в історію як та, яка відмовила великому французькому письменнику Гі де Мопассану. Вона написала йому листа з проханням оцінити її літературні здібності, підписавши його вигаданим ім’ям. На перше послання письменник не відповів, але Башкирцева відправила нове й поступово втягнула Мопассана у листування. Їхнє спілкування було сутичкою рівних розумів і талантів, що шалено дратувало самолюбного Мопассана, він дозволяв собі різкі випади на адресу співрозмовниці, й після одного з написаних ним у грубій формі листів Марія перервала їхнє спілкування. Письменник намагався відновити контакт, пропонуючи особисту зустріч, але в нього нічого не вийшло – Башкирцева йому відмовила.
У 1882 році Марія познайомилася зі знаменитим художником Жулем Бастьєном-Лепажем, який став для неї не тільки вчителем, а й людиною, до якої вона відчувала сильну емоційну прихильність. Бастьєн-Лепаж помирав від раку шлунка, і Марія, попри те, що в неї вже не було сил, щоб піднятися сходами, віддано і ніжно доглядала його. У своїх щоденниках Марія писала, як важко їй навіть думати про те, що людини, до якої вона так прив’язана, скоро не стане. Але вона померла першою – 31 жовтня 1884 року, до 26-річчя їй залишалося менше місяця.
Мопассан, дізнавшись про смерть Башкирцевої, вигукнув: «Це була єдина в моєму житті Троянда, чий шлях я всипав би трояндами, якби знав, що він буде таким яскравим і таким коротким». У капличці, встановленій на могилі Башкирцевої на паризькому цвинтарі Пассі, зберігаються її мольберт, особисті речі й картини, зокрема й полотно «Святі дружини», над яким вона працювала перед смертю.
«Якщо я помру молодою…»
«Якщо я помру молодою, – за пів року до смерті писала у своїх щоденниках Башкирцева, – я хочу залишитися в пам’яті людей великою художницею. Якщо я піду з життя у розквіті літ, хочу, щоб було видано мої щоденники – вони не можуть не бути цікавими». Після смерті Марії її мати віддала до друку її щоденники, весь тираж яких було дуже швидко розпродано. Згодом з’ясувалося, що їх дуже відредагували, а в деяких місцях і повністю переписали – мати Марії безжально позбулася епізодів, у яких виглядала ненайкраще. Не секрет, що Башкирцева була не найвищої думки про своїх батьків. Батька вона називала «черствим» і затюканим своїм деспотичним батьком, дідом Марії, а про матір писала, що та сильна духом, але погано освічена й нетактовна людина. Щоденники Башкирцевої, які налічують 84 (!) зошити, виявила у Національній бібліотеці Франції дослідниця творчості Марії, Колет Коньє. Сьогодні існує дві версії щоденників Башкирцевої: перша загальновідома перекладена багатьма мовами світу, друга – унікальна та максимально повна, без цензури, купюр і скорочень. На жаль, жодного з варіантів українською мовою поки що не існує.
