Пункт пропуску «Мокрани». Скріншот відео
Незважаючи на всі перепони, закриті пункти пропуску та фільтраційні табори, мелітопольці продовжують шукати шляхи, щоб вирватися з окупації.
Редакції РІА-Південь стала відома історія 17-річного хлопця та його бабусі, які подолали надскладний шлях із затоплених Олешок через окупований Мелітополь на підконтрольну Україні територію.
Читайте також: «Їду до сестри, скоро повернуся»: як 17-річному мелітопольцю вдалося обхитрити систему і виїхати з окупації без батьків
Мелітополь як транзитний хаб
Шлях до свободи розпочався 9 квітня. Родина виїжджала з Олешок на «бусиках», які привозили товар у місцеві магазини. Першою ключовою точкою на маршруті став Мелітополь. Місто, перетворене окупантами на логістичний вузол, для біженців залишається лише тимчасовою зупинкою перед невідомістю. Тут на них уже чекали інші перевізники, які формували групи для подальшого руху на північ.
Фільтрація та допити ФСБ
Найважчим випробуванням став кордон між окупованою частиною Луганської області та РФ. За словами учасників поїздки, процедура перетворилася на повноцінний допит:
Перевірка гаджетів: ФСБ ретельно вивчає листування, видалені файли та соцмережі.
«Головне — говорити правду, адже вони читають ваші листування ще до того, як ви зайдете в кабінет», — діляться волонтери.
Вибірковий підхід: Літніх людей пропускали відносно швидко, але молодих хлопців затримували для тривалих розмов, намагаючись знайти привід для відмови у виїзді.
Шлях через Білорусь
Після перетину кордону з РФ маршрут пролягав через Мінськ. Саме там в українському посольстві біженці отримали так звані «білі паспорти» — тимчасові документи для повернення на батьківщину. Завдяки злагодженій роботі волонтерів документи вдалося оформити всього за кілька годин.
Читайте також: З водіїв у «казначеї»: історія зради Андрія Ковганка — «правої руки» мелітопольського гауляйтера Балицького
Останній ривок: Мокрани — Доманове
Фінальним етапом став піший перехід на кордоні Білорусі та України.
«На білоруській стороні речі прогнали через сканер, поставили пару запитань і пропустили на піший хід. На українській митниці довелося постояти в черзі 4-5 годин, але там уже не було того тиску — лише перевірка документів і довгоочікувані запитання: "Куди їдете?"», — розповідають очевидці.
Вже на Ковельському автовокзалі українські волонтери зустріли родину, забезпечили зв'язком та квитками в потрібне місто. Ця історія — черговий доказ того, що навіть через роки окупації та створення штучних кордонів, зв'язок мелітопольців та жителів інших захоплених територій з Україною неможливо розірвати. Поки окупанти будують паркани, українські волонтери та сміливі перевізники продовжують прокладати «стежки життя» для тих, хто хоче повернутися додому.
🟦 Команда РІА Південь працює, щоб ви знали правду.
Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя та окуповані території, спростовуємо фейки російської пропаганди, розповідаємо про проблеми ВПО та допомагаємо їх вирішити.
Якщо наша робота важлива для вас — підтримайте редакцію донатом.
Підтримати редакцію
Джерело
