За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Випробування голодом випали на долю діда та баби Любові Машичевої з села Злинка. Фото: Суспільне Кропивницький
Ще одним спогадом поділилася бабуся чоловіка – Євдокія Машичева. Їй тоді було 39 років.
“При вході на кладовище були викопані великі ями. Декілька з них були вже засипані, а одна викопана. І тоді моя бабуся зупинилась і подивилась в ту яму та побачила там свою сусідку. Вона ще була жива, сиділа у кутку на трупах і показувала, щоб їй дали шматочок хліба. В іншому кутку інша сусідка була. А засипана яма ворушилася, бо там було дуже багато ще живих людей. Бабуся розказувала, що тим, які вивозили більше людей, їм давали більший пайок їжі".
Місцева краєзнавця Ольга Голованова, яка досліджувала голодомор 1932-33 років у Злинці, розповіла, щодня на кладовище відвозили не менше 20 людей.
"Ми порахували, що за сім місяців – а це взяти 210 днів та помножити на 20 – то виходить, що загинули до п'яти тисяч людей. Вони вилазили рачки зі своїх хат, їли молоду траву і від цього помирали. Збирали кісточки від абрикосів, які вродили у 1932 році, і вмирали від синильної кислоти. Навесні 1933 року сади зовсім не зацвіли, тому що діти об'їли дерева, як гусінь”.
Місцева краєзнавиця Ольга Голованова. Фото: Суспільне Кропивницький
У музеї історії села зберігаються свідчення людей, які пережили голод.
“В 33 році поліція почала фіксувати масові злочини людоїдства і канібалізму, коли їли і мертвих людей, і тварин. Люди були доведені до відчаю, втрачали свідомість, ходили як привиди. Звичайно, виживали ті сім’ї, які могли ходити на роботу в колгосп, бо там давали хоч якийсь пайок хліба чи баланди, звареної з ячменю. В цей час, коли люди голодували, на елеваторі гнило зерно".
П’ять років тому в селі встановили пам’ятник жертвам голодомору, де щорічно вшановують загиблих від голоду односельців.
