Музей — це не лише старовинні експонати та архівні документи. Передусім це люди, які роками зберігають пам’ять про місто, його історію та видатних мешканців. Однією з таких людей у Кам’янському є Ніна Олександрівна Циганок — відомий краєзнавець, ветеран музейної справи, яка 42 роки присвятила роботі в музеях міста: спочатку — в музеї історії, а згодом — у народному музеї металургійного комбінату. За цей час Ніна Олександрівна стала свідком багатьох історичних подій, зустрічалася з видатними людьми, брала участь у створенні експозицій та збереженні унікальних матеріалів про минуле нашого краю.
Напередодні Міжнародного дня музеїв, який щороку відзначають 18 травня, Ніна Циганок поділилася з «Любимим містом» спогадами про свою багаторічну роботу, розповіла про цікаві зустрічі, несподівані знахідки та труднощі, з якими доводилося стикатися музейникам у різні роки.
Перший день, який змінив життя
Перший день роботи Ніни Олександрівни Циганок у музеї історії міста — 19 грудня 1969 року — вона пам’ятає до найменших деталей. Саме тоді молода співробітниця вперше почула екскурсію, яку проводила досвідчений історик-музейник Світлана Бочарова. Обсяг знань колеги настільки вразив Ніну Олександрівну, що того ж вечора вона всерйоз вирішила звільнитися.
— Я була переконана, що ніколи не зможу запам’ятати стільки дат, подій та імен, — згадує вона.
Втім чоловік переконав не поспішати. І це рішення стало доленосним: у музеях Кам’янського Ніна Циганок пропрацювала в музеї 30 років!(науковим співробітником, старшим науковим, заступником директора з наукової роботи, директором).
Робота, яка стала покликанням
Перші роки були непростими. Доводилося опрацьовувати архіви, історичні джерела, газетні матеріали, часто працювати вечорами й навіть у вихідні.
Особливо запам’яталися роки роботи у приміщенні нинішнього Свято-Миколаївського собору, де тоді розташовувався музей. Нерідко вона залишалася там до пізнього вечора одна. Щоб не було страшно, навіть домовилася з двірником змінити графік роботи.
Згодом прийшли перші екскурсії, лекції, зустрічі з людьми. А разом із ними — любов до професії.
— Після вдалих екскурсій я поверталася додому, наче зі свята, — говорить Ніна Олександрівна.
Принципова позиція, яка врятувала музей
На початку 1980-х років Ніну Циганок викликав перший секретар міськкому партії Олексій Федорович Гордієнко. Йшлося про можливе перетворення музею історії Дніпродзержинська на музей Леоніда Брєжнєва.
Тоді ще молода заступниця директора не побоялася заперечити.
Вона пояснила, що музей історії міста має розповідати про всіх видатних людей Кам’янського, а меморіальний музей Брєжнєва мав би існувати окремо — у місці, безпосередньо пов’язаному з його життям.
На диво, її аргументи почули. Ідея більше не поверталася.
— Іноді думаю: якою була б доля музею сьогодні, якби тоді все склалося інакше? — каже Ніна Олександрівна.
Безцінні зустрічі з героями та видатними людьми
За роки роботи музей подарував Ніна Циганок десятки зустрічей із людьми, чиї імена увійшли в історію. Саме живе спілкування з очевидцями подій, ветеранами, митцями та державними діячами стало для неї одним із найцінніших аспектів музейної роботи.
Особливе місце у спогадах Ніни Олександрівни посідають зустрічі з ветеранами Другої світової війни — Героями Радянського Союзу Сергієм Шпаковським, Василем Стасюком, Віктором Бойченко, Марком Гузем та іншими учасниками визволення Дніпродзержинська. Вони годинами ділилися фронтовими спогадами, розповідаючи подробиці, яких не знайти ані в архівах, ані в підручниках.
Одного разу після офіційних урочистостей Ніна Циганок запросила ветеранів до себе додому. За вечерею розмови тривали далеко за північ.
«Саме тоді я почула безліч подробиць, про які ніде більше не могла дізнатися», — згадує вона.
Особливо запам’яталися їй зустрічі із Сергієм Шпаковським — командиром 496-ї окремої розвідувальної роти 236-ї стрілецької дивізії, який восени 1943 року одним із перших переправився через Дніпро разом із молодим розвідником Віктором Бойченком. Їхні розповіді про бої за визволення міста стали справжніми уроками живої історії.
Ще однією важливою сторінкою стали зйомки документального фільму «Будут жить в веках» кіностудії імені Олександра Довженка. Під час роботи над стрічкою Ніна Олександрівна спілкувалася з Іван Шкадов — колишнім командиром 52-го окремого Дніпродзержинського танкового полку, а на той час — заступником міністра оборони СРСР.
Попри існування у місті екскурсійного бюро, саме музею часто доручали проведення екскурсій для особливо поважних гостей. Серед них були маршал авіації Володимир Судець, космонавт Георгій Береговий, президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, а також видатні митці — Наталія Ужвій та Дмитро Гнатюк.
Кожна така зустріч залишала по собі не лише спогади, а й унікальні свідчення епохи, які згодом ставали частиною музейної історії.
Мистецтво «вициганювати» експонати
Краєзнавець Олександр Слоневський недарма назвав Ніну Циганок «літописцем Кам’янського-Дніпродзержинська». Вона справді вміла знаходити унікальні матеріали та переконувати людей передавати музею цінні речі.
Після тривалих перемовин із Центральним музеєм Леніна до Кам’янського вдалося привезти близько 500 музейних предметів — картини, подарунки, твори декоративного мистецтва.
Під час відрядження до Москви вона особисто домовилася з маршалом Володимиром Судцем про передачу до музею його маршальської форми, бінокля воєнних часів та фотографій.
А у Мінську знайшла автора дивізійної пісні 353-ї Дніпродзержинської стрілецької дивізії — ветерана Івана Алексанова.
— Для музейника такі моменти — справжнє щастя, — говорить вона.
Створення сучасного музею
Особливим етапом у житті Ніни Циганок стало будівництво нового приміщення музею історії міста у 1980-х роках.
У 1983 році її призначили директором музею. Саме тоді колектив працював над створенням однієї з найсучасніших музейних експозицій в Україні.
У музеї вперше застосували аудіовізуальний музейний сеанс — інноваційне на той час технічне рішення.
Досвід Кам’янського вивчали музейники з Москви, Києва, Львова. Ніна Олександрівна виступала на всесоюзних наукових конференціях, у Верховній Раді УРСР, Міністерстві культури.
Нагороди і курйози
За свою багаторічну працю Ніна Циганок отримала чимало відзнак — грамоти Міністерства культури, подяки, міські нагороди «За заслуги перед містом» усіх трьох ступенів.
Втім у її біографії були і кумедні історії.
Одного разу їй навіть видали анкету на звання «Заслужений працівник культури УРСР». Але вже наступного дня попросили повернути — нагороду терміново вирішили оформити іншій людині.
– На днях у Надії Бабійчук (відомої самодіяльної співачки) ювілей – терміново треба везти анкету до Києва. Ви ж працюєте, так що буде ще не одна нагода для нагороди, – сказали їй.
— Замість звання мені тоді дали трикімнатну квартиру з телефоном, — усміхається Ніна Олександрівна.
Втім, були у її житті й інші історії, коли високі нагороди так і залишилися лише планами.
Після відкриття нового приміщення музею історії міста, яке на той час вважалося одним із найсучасніших в Україні, групу працівників, причетних до будівництва, художнього оформлення та технічного оснащення музею, представили до державних нагород. Серед кандидатів була і директор музею Ніна Циганок.
Новий музей справді став знаковою подією для міста. Його особисто відвідувала Голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко під час своїх візитів у 1984 та 1988 роках. Уперше у вітчизняній музейній практиці тут запрацював аудіовізуальний музейний сеанс, а сам заклад неодноразово ставав майданчиком для всеукраїнських і всесоюзних музейних конференцій.
Документи на нагородження вже були направлені до Києва й фактично готові до остаточного затвердження. Однак у той момент втрутилася політика.
Як згадує Ніна Олександрівна, представник Ради Міністрів УРСР повідомив, що народний депутат СРСР від «партії зелених» С.Конєв публічно назвав Дніпродзержинськ — батьківщину Леоніда Брєжнєва — «батьківщиною застою». Після цього документи на нагородження просто відклали — і більше до цього питання вже не поверталися.
Попри такі несподівані повороти, сама Ніна Циганок зізнається: головною нагородою для неї завжди залишалася не відзнака чи звання, а можливість займатися справою, яку щиро любила все життя.
Н.Циганок з ветеранами біля братської могили в с.Аули, зліва-направо: перший Герої Радянського Союзу С.П.Шпаковський, третій – В.Д.Стасюк, четвертий – М.Д.Гузь.
Музей — це більше, ніж робота
За роки праці Ніна Циганок написала понад 750 статей, видала книги, буклети, історичні нариси.
Та головним своїм досягненням вона вважає не нагороди, а можливість служити історії рідного міста.
— Працювала не заради відзнак, а за покликом душі, — говорить вона.
Люди, які зберігають пам’ять міста
Історія Ніни Циганок — це не просто багаторічна біографія музейного працівника. Це приклад справжнього служіння своїй справі, місту та історії. Упродовж десятиліть вона не лише працювала у музеях Кам’янського, а фактично формувала історичну пам’ять кількох поколінь містян, зберігала унікальні свідчення минулого, збирала експонати, спогади, документи та людські долі.
Саме завдяки таким людям музеї залишаються не просто приміщеннями з експозиціями, а живими осередками культури, пам’яті та духовності. Місцями, де історія перестає бути сухими датами й оживає через людські історії, емоції та спогади.
Напередодні Міжнародного дня музеїв Ніна Олександрівна щиро вітає всіх музейників Кам’янського — і тих, хто працював у минулі роки, і тих, хто сьогодні продовжує цю важливу справу.
Особливі слова вдячності вона адресує колективу музею історії міста, де й нині працюють люди, яких свого часу вона сама приймала на роботу: Н.М. Буланова, Н.П. Сердюк, Р.А. Занько, І.В. Шапочкіна, О.О. Мащенко, О.М. Лось. За словами Ніни Олександрівни, вони й сьогодні залишаються прикладом професіоналізму, творчого підходу та відданості музейній справі для молодшого покоління співробітників.
Тепло згадує вона і колег із народного музею історії Дніпровського металургійного комбінату, який, на жаль, уже припинив існування: Є.І. Гамазинського, Л.В. Ключ, А.І. Іванову та багатьох інших людей, які десятиліттями зберігали історію промислового Кам’янського.
Окремо Ніна Циганок відзначає Л.Я. Орлянську, яка після закриття народного музею ДВО «Азот» продовжує активну творчу діяльність як член Національної спілки письменників України.
— Музейна справа тримається насамперед на людях, які люблять свою роботу і вкладають у неї душу, — переконана Ніна Олександрівна.
І, мабуть, саме ці слова найкраще підсумовують її власне життя, присвячене історії рідного міста.
