За інформацією: Суспільне Вінниця.
Юлія Мороз. Фото з власного архіву Юлії Мороз
"Війна зруйнувала все моє життя. Вона забрала відчуття безпеки, спокою та безтурботності, забрала бажання мріяти та планувати якесь майбутнє". Так говорить Юлія Мороз із Маріуполя. У березні 2022 вона переїхала до Вінниці. Із Суспільним Юлія поділилася спогадами про те, як обстрілювали її місто, як з батьками переховувалася у драмтеатрі та за яких умов вдалося виїхати.
"Плакали й молилися, щоб тільки вижити"
"Відверто кажучи, до кінця не вірила, що у 21 столітті відбудеться повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Вважаю, що в це не вірила більшість українців. Початок війни я пам’ятаю дуже добре. Згадувати дуже важко. 24 лютого ми прокинулися вдома під звуки потужних вибухів. Пізніше вже в новинах ми дізналися, що почалася війна. Ми жили, як в пеклі: під цілодобовими обстрілами, без світла, води, газу та зв’язку", — розповіла Юлія Мороз.
Особливо було страшно, коли літак скидав бомби на житлові будинки.
"Сказати, що це було страшно — нічого не сказати. Ми ховалися в тамбурі. З 24 лютого по 6 березня ми були весь час у своїй квартирі. Сиділи в тамбурі одягнені, взуті. Плакали й молилися, щоб тільки вижити".
6 березня 2022 Юлія з батьками та сусідами вирішили виїхати за межі міста. Були сильні обстріли, тому зробити це легко вже не можна було. Колону з автівок завернули на блокпосту, тому що почався сильний обстріл.
"Я побачила, що моя мама вся в крові”
"Ми зупинилися у драмтеатрі. А зупинилися тому, що нам сказали, що буде “зелений коридор”, і ми зможемо виїхати автобусами. На той час драмтеатр використовувався як бомбосховище. Так ми там і зупинилися. Ми пробули там з 6 по 16 березня. Було дуже холодно. Коли ми зайшли у драмтеатр, було дуже багато людей. Підвал та бомбосховище були заповнені. Ми піднялися на другий поверх і там розмістилися на театральних кріслах. Там давали кип’яток. Ми стояли в черзі по дві години, аби лиш отримати кип’яток. Було дуже холодно. Постійні обстріли. Дуже було страшно. Дуже", — розповіла Юлія.
Фото з власного архіву Юлії Мороз
16 березня 2022 року російський літак скинув авіабомбу на драматичний театр у центрі Маріуполя. Будівля театру була прихистком для понад 1000 людей. За даними прокуратури Донеччини, внаслідок обстрілу загинули близько 600 людей, щонайменше 400 людей отримали поранення. Встановити точну кількість неможливо — місто в окупації.
"Вранці 16 березня, як завжди, роздавали кип’яток. Ми взяли кип’яток. У той день дуже багато людей виїхало з драмтеатру. Це, мабуть, і врятувало їх життя. Десь приблизно о 9:30-35 ми були на другому поверсі. В цей час я спустилася в хол театру. А там такі великі колони. І тут стався такий дуже потужний вибух. Я аж притиснулася до цієї колони. Все летіло: скло, каміння. В цей час кричали всі люди. Це було дуже страшно. Я теж кричала. “Пірнула” в той пил і побігла на другий поверх до батьків. Кричала, чи живі вони. Коли я піднялася на другий поверх, то побачила, що мама моя вся в крові. В неї була відкрита черепно-мозкова травма. Я, як змогла, обробила рану. Ми спустилися в підвал".
Юлія дізналася, що драмтеатр горить і треба його покинути. Обстріли були дуже сильними, і було дуже страшно виходити. Люди пішли у філармонію, яку теж використовували як укриття, і там переховувалися. Звідти Юлію та її матір швидка вивезла до селища Мангуш — за 20 км від Маріуполя.
"Я виїхала тільки з мамою, бо в неї була сильна кровотеча і рана глибока, а тато там ще залишився. В лікарні мамі обробили рану. І там вже з’явився звʼязок. Я подзвонила знайомій, і вона забрала нас до себе в Ялту (селище в Мангушській селищній громаді Маріупольського району Донецької області, — ред.). Там ми побули десь п’ять днів. І звідти волонтери вивезли нас у Вінницю. На підлозі у вантажівці ми їхали два дні. Ті волонтери перевозили дитячі речі, підгузки і їхали назад у Вінницю, і набирали людей. І ми поїхали з ними".
"Моє життя війна змінила назавжди"
У Вінницю потрапили випадково і ні, розповіла Юлія, адже це її друге рідне місто. За 20 кілометрів від міста народилася мама, а коли вийшла заміж, то переїхала у Маріуполь. В дитинстві канікули Юлії проходили в бабусі.
"Коли ми виїхали, то більше як місяць не знали про батька. Потім він вийшов на зв’язок. Його російські військові вивезли були в Мангуш. Його поселили у дитячому садку, і він там жив. Потім я вже викликала таксі, щоб його вивезли до Бердянська. З Бердянська до Запоріжжя. А вже звідти він приїхав до нас у Вінницю. Вже в травні лиш він до нас добрався".
У Вінниці Юлія працює у бюджетній сфері бухгалтером — так, як працювала і в Маріуполі. Квартиру орендують. Виїхали тільки в тому, в чому були одягнені. З собою забрали лише кішку та документи.
"Війна зруйнувала все моє життя. Вона забрала відчуття безпеки, спокою та безтурботності, забрала бажання мріяти та планувати якесь майбутнє. Ми втратили квартиру, в якій проживали. Ми вийшли на роботу і все — ми більше ніколи не повернулися додому. Інше місто, інше місце роботи. Орендуємо житло. Дуже важко. Війна дуже на все вплинула і зруйнувала. Моє життя війна змінила назавжди".
У тому, що Україна переможе, не варто навіть сумніватися, сказала Юлія.
"Однозначно Україна переможе! Я Маріуполь бачу лише в складі України. Сподіваюся, що так і буде. Зараз я ціную життя і безпеку набагато більше. Раніше хвилювалася за якісь безглузді речі. А треба цінувати життя".
