За інформацією: Суспільне Суми.
Ксенія Грицаєнко, акушерка. Фото: Суспільне Суми
"Було сховище, та й було, ми ж не думали, що воно настигне це все. Так і працювали. Бігли без світла, з ліхтариками. З жінками, з дітками", — говорить акушерка Ксенія Грицаєнко.
Жінка працює акушеркою в Тростянецькій лікарні майже 30 років. "Я до останнього ходила, тому що я в такому районі жила, що можна було пройти. В кінці вже, перед тим, як обстріляли лікарню, тоді було вже дуже важко прийти сюди. Вже російські війська стояли тут, біля лікарні. Коли йшла, то вже ходили військові і маштехніка стояла. Але ніхто не тронув".
Фото: Суспільне Суми
Жінка зізнається – було страшно, але думала тоді про породіль, яким потрібна була її допомога. "Ну жінки ж не винні, що ж робити. А якби на їх місці була б моя дочка, невістка? Ну як по-іншому?", — пояснює пані Ксенія.
Завідувачка акушерсько-гінекологічного відділення Тетяна Сидоренко згадує: у 2022 році прийшла на роботу 24 лютого і залишилась тут на місяць. Тих жінок, які мали в цей період народжувати, намагались покласти в стаціонар завчасно.
Фото: Суспільне Суми
"Щоб не в той день, коли почнуться пологи, чи схватки. Тому що виходило так: вночі прихватить – ніхто не пускає: комендантська година, всьо, ніде нічого. Дев’ять жінок у нас народжували, одна двійня була. Всі були в коридорі, в палати ніхто нікого ж вже не розподіляв, ніде нічого, тому що боялись, дві стіни все-таки, було трошки затишніше", — пояснює Тетяна Сидоренко.
Опалення та електрики в лікарні не було. Через обстріли в місті були пошкоджені системи електро- та водопостачання. Тоді, каже пані Тетяна, рятував генератор, який привезли в медзаклад.
Фото: Суспільне Суми
"І от гріли воду, включали нам генератор десь на пів години вранці і ввечері, гріли воду, щоб чаю попити, дитину підмити. Вода привозна, їсти нам ще готували тут на кухні, приносили із дому хто що міг".
21 березня лікарі востаннє прийняли пологи в коридорі відділення. "Коли жінка народила, в палаті був "приліт" і посипались вікна. Ми жінку вдягнули бігом, за дитину і через 15 хвилин ми вже були в підвалі. Крім того, в нас була вагітна жінка, яка в переймах, яка повинна народжувати. А у нас був тільки матрац і ковдра. Так і прийняли пологи", – розповіла акушерка Ксенія Грицаєнко.
Фото: Суспільне Суми
Три доби через постійні обстріли, згадала Тетяна Сидоренко, пацієнти й медперсонал лікарні перебували в підвалі. У той час дві жінки з новонародженими дітьми вирішили йти додому, мовляв, там буде безпечніше.
"Вони тільки вийшли до лісу, як почалися обстріли. Так я з однією балакала і вона мені каже:
Не повірите, ми кидали дітей на землю, накривали їх своїм тілом, щоб не вбило дитину.
Вона не думала за себе: вб’є так вб’є. Так вони йшли майже три години на Станову. Але дійшли".
За спогадами медперсоналу, найстрашніше в лікарні було 23 березня.
Фото: Суспільне Суми
"В три години дня десь почався обстріл лікарні впритул. Танки заїхали у двір і почали стріляти. Тут ходило все ходуном, все дрижало, все десь валилось, падало, гриміло. Десь близько ночі затихло все. 24 числа, може ще й шести годин не було, вийшли хлопці подивитись. Зайшли в лікарню, як подивилися – це жах… Ні вікон, ні дверей, ні стін… ніде нічого", – пригадала завідувачка.
Залишатися в зруйнованій лікарні не було сенсу. Лікарі колективно вирішили: йти додому. "Ми зібрались, хто залишився: жінка залишилась у нас із дитинкою і вагітна. Ми їх забрали. Крім того, йшли працівники з інших відділень, ми всі пішли і хворі ще йшли з інших відділень, які могли йти і пішли пішки додому".
"Така тиша, що жутко було йти, думаєш: оце там, мабуть, зараз стоїть або за будинком, або за деревами що-небудь і зараз тебе накриють отут. Дорога – це рілля була повністю, там підбитий танк стояв. І Оксана Миколаївна криком кричить: "Дивіться під ноги, гляньте – розтяжки!". Хто зна, куди було дивитись, не знаємо, чи ми під ноги дивились, чи ми вперед дивились, чи ми взагалі нікуди не дивились. Але нас одвело, що ми нікуди не наступили і якось ми пройшли. Бо після того два місяці вибухало тут все", – розповіла завідувачка відділення.
Вагітною дівчиною, яка поверталась додому разом з лікарями, була тростянчанка Владислава Олійник. "Страшно… всюди бахкало… навіть те, що спускалися у підвали, воно і в підвалах чутно. Там десь вікна виб’ють. Ну, звуки були просто жіхливі, коли тут стоять бахкають.. навіть до вікна не підійдеш. Тетяна Семенівна казала: дівчата, бігайте. По сходах ходіть, присідайте. Але щоб сьогодні мені всі народили. Але в мене донька якось сиділа і все. Ніяких ні признаків, нічого не було", – розповіла дівчина.
Фото: Суспільне Суми
"Ми вже не могли її тут розродити. Не було де, не було можливості її розродити, ну, хіба шо вдома в неї. Ну, вона пішла з мамою на Лебедин. Йшли, каже, попутками добирались. Дійшла, каже, до Лебедина й народила", – додала Тетяна Сидоренко.
Зупинилася породілля Владислава у знайомої: "Вони сказали: якщо що – можете до нас. Ми зупинилися в неї, поїли, покупались, а ввечері. вже в сім годин в мене відійшли води. І тоді вже в лікарню поїхали і там вже 25-го о 10 годині ранку я народила".
26 березня бійці 93 бригади “Холодний яр” разом з місцевою теробороною звільнили Тростянець від російських військових. За 31 день окупації в лікарні народилось 9 дітей
Тетяна Сидоренко, завідувачка акушерського відділення Тростянецької лікарні. Фото: Суспільне Суми
Завідувачка акушерського відділення Тетяна Сидоренко пригадала:
"Одна двійня була, а загалом 9 народилося. Але всі, дякувати їм, народили через природні пологові шляхи, всі народили нормально, без ускладнень, без розривів, без ніде нічого. І та двійня, що була, народилася, як у казці: так все благополучно, все добре – прийняли одну дитину, другу дитину. Все в порядку — і все".
За тиждень після звільнення Тростянця працівники лікарні вийшли на роботу і почали наводити лад: прибирали, виносили побиті меблі, медтехніку та бите скло.
Фото: Суспільне Суми
Ще за півтора місяця, з середини травня, лікарі пологового знову почали приймати пацієнток, а першого червня 2022 року були перші пологи у відновленому відділенні.
Втім, упродовж двох років від початку повномасштабної війни кількість пологів, розповідає пані Тетяна, значно скоротилась. "В три рази, а може й більше.. менше стало їх. Тому що вони повиїжджали, тоді нікому дітей робити – усі молоді чоловіки десь на фронті, тому зовсім мало".
Фото: Суспільне Суми
Попри все, що довелось пережити лікаркам під час окупації Тростянця, виїхати у більш безпечне місце, кажуть, не виникало й думки. "У мене тут двоє дітей, два сини. І так само чоловік, який теж працює на швидкій. Його мало не розстріляли, коли він коридор проводив. Я не могла. І по сьогоднішній день я нікуди не поїду. Я свою країну не кину і свою роботу. Поки буде робота, поки будемо працювати", – вважає акушерка Ксенія Грицаєнко.
Читати ще
Читати ще “Вдалося вивезти приблизно 70 тіл”: працівник лікарні на Сумщині про роботу на початку вторгнення
