За інформацією: Суспільне Вінниця.
Фото: Ольга Катрич
Він полетів на допомогу побратимам, які перебували на "Азовсталі", через контрольоване росіянами небо. Олег Катрич на псевдо “Кельт” – один із тих, хто спланував та здійснив вертолітний рейд в заблокований Маріуполь.
Під його керівництвом 25 березня 2022 року у Маріуполь прибуло ресурсне підкріплення: бійці, зброя, медикаменти. Наступного дня, 26 березня 2022 року, “Кельт” загинув у рідному місті поблизу рідного будинку в бою проти танка.
Олег Катрич – маріуполець у четвертому поколінні, майже 10 років пропрацював на металургійному комбінаті Ілліча. 2014 року, коли росіяни захопили Маріуполь, він долучився до територіальної оборони, потім доєднався до батальйону "Азов". Брав участь у запеклих боях за Мар’їнку, Широкине, Павлопіль, Маріуполь. До 2019 року “Кельт” командував мінометним взводом.
Фото: Ольга Катрич
Згодом родина переїхала до Словаччини. Та 24 лютого за лічені години “Кельт” перетнув кордон та повернувся в Україну. Разом з іншими побратимами-азовцями став на захист Київщини. “Та він постійно рвався у Маріуполь до побратимів!”, — розповіла дружина Ольга. І він знайшов шлях, як туди потрапити. “Кельт” став першим добровольцем, який вирушив на підкріплення на “Азовсталь”.
"24 лютого ми повернулись зі Словаччини"
"Бойовий шлях Олега почався із Мар'їнки і Курахово, якраз саме тоді пішло звільнення в районі Іловайська, вони трішки обороняли Гнутово, Чермалик. Відзначився вже в тих роках, це 2015 рік, це Павлопід широкінська операція, були і на інших напрямах, але мій чоловіка в основному залишався під Маріуполем в районі населеного пункту Бердянське, Водяне, так як він був командиром мінометного взводу. У нас на той час було перемир'я і великими мінометами чи тим паче гарматами не могли оборонятися, але маленькими могли. І от саме йому з його маленький мінометом 82-го калібру була робота, як він казав, піду попрацюю. І от він починаючи з 2016 року по 2019 працював. Якраз закінчився його контракт і він звільнився за кілька днів до кінця 2019 року. Він ініціював переїзд нашої родини в Європу. Починаючи з літа 2020 року, ми приїхали родиною в Словаччину. 24 лютого ранком сіли в машину. Ми поїхали на кордон. В сторону України нікого, крім нас, не було, тільки наша машина, тільки наші. Мій чоловік і ще один хлопець був і все. Прийшли, вже на той момент це була друга година дня, підійшли до нас журналісти і почали спілкуватись з ним. Я була в шоці, що він взагалі щось сказав журналістам, тому що у деяких азовців були так би мовити забобони, що якщо хтось дає якесь інтерв'ю або викладає ролики в інтернет, то обов'язково з цим хлопцем щось трапляється, мінімум поранення. І він за всі роки, скільки він був на "нулі", жодного інтерв'ю, жодної фотографії не мав. Він казав, що ніколи не дам інтерв'ю, а от саме 24 лютого він поспілкувався зі словацькими журналістами і розказав все, що він думає про росіяни і так далі. На цьому все, ми обійнялися, він поїхав".
"Не було ніяких думок, окрім як їхати в Маріуполь"
Фото: Ольга Катрич"Перетнувши кордон, він зв'язався зі своїми побратимами, ветеранами, не було ні в кого ніяких думок, окрім як їхати в Маріуполь до своїх, там були свої, там були азовці, вони всі хотіли поїхати в Маріуполь. Тут вже кільце замикається, і вони не встигають дістатись до Маріуполя, у всіх шок, але вже було прийняте рішення, що вони залишаються в Києві та долучаються до тероборони Києва. Наскільки я знаю — це рішення було схвалене Редісом, командиром Азова. Він їм сказав залишатись".
"На їх очах розстріляли машину, в якій була родина"
"Вони в Бучі були, ті всі села. Він декілька моментів тільки розказав, як на його очах, коли вони стояли на блокпосту якраз саме біля Бучі, їхала родина молода – чоловік, дружина і дитинка. Вони їхали до батьків, військові сказали їм не їхати, а родина відповіла, що нам буде, ми ж цивільні, а не військові. І на їх очах розстріляли цю машину".
"Є задання їхати на Азовсталь"
Фото: Ольга Катрич"24 березня він мені дзвонить і каже, що не буде зв'язку, бо є завдання іти на Азов. Вони зібрали десантну групу в кількості 72 чоловіки, в тому числі там медики були, які погодились поїхати на допомогу захисникам Маріуполя. Вони знаходились на Азові. Завдання чоловіка було, щоб їх група, якщо вони прилетять і не зможуть сісти прямо близько біля самого завода, щоб він міг провести їх по території живими та неушкодженами до своїх побратимів. Мій чоловік був одним з тих, хто розробляв цю спецоперацію, планували вони, розробляли ці маршрути, як долетіти до Маріуполя, як пересуватись по самому місту. Він був командиром саме першого десанту. Підготовка була дуже швидкою, і вони дістались туди на спеціальних військових гелікоптерах. Ось о четвертій ранку, пролетівши десь, якщо не помиляюсь, 120 км по території, яка на той момент була вже окупована росіянами. Вони летіли на дуже низький висоті, щоб їх не помітили ППО російська. Вони пролетіли і дісталися в Маріуполь.Потім він надсилає мені із сухарем, із своїми хлопцями, і все. Я в шоці, він мені нічого не пояснив, сказав тільки, що він там, де потрібний. А я кажу, що ти ж в самому пеклі, де тільки можна, в найбільшому пеклі в Україні".
"Твій чоловік герой, ти знаєш він загинув героєм"
Фото: Ольга Катрич"Він сказав, що все буде добре, що повернеться. 26 вранці я йому пишу, але він вже не відповідає. Потім дзвонить телефон і мені кажуть: "Твій чоловік герой, ти знаєш, він загинув героєм". Я не вірила, я сподівалась, що вони просто мені кажуть не правду, а насправді він там зник, в полоні і все. Потім мені розповіли, що 26 березня була сформована невеличка група, яка мала знищити декілька танків в приморському районі, і чоловік, і ще декілька хлопців загинули саме в танковому бою".
