За інформацією: Суспільне Суми.
Фото: Сусіпльне Суми
Найскладнішими тоді, згадує Олександр, для нього були перші дні наступу. "Нас відправили отримувати зброю в Суми, ми не доїхали, тому що вже колона танків йшла за Тростянцем, нас розвернули в Боромлі. І ми це був останній транспорт, який проїжджав перед тим як підірвали Климентівський міст – це основна була артерія транспортна з Охтиркою, тому ворог не зміг туди потрапити. І буквально через півтори години військову частину 91 полку, в якій ми знаходились, почали обстрілювати "Гради".
Військову частину обстрілювали з артилерії, розповів Олександр. А 27 лютого російські військові нанесли авіаудар.
"Спочатку не було зброї, коли вже ворог фактично стояв під стінами 91 полку, коли ще не було згуртованості, коли ще військова частина наполовину була наповнена цивільними, які просто йшли. Люди просто йшли – молоді хлопці та й похилого віку були. зі мною прийшов чоловік, царство йому вже небесне, його немає, зі мною в роті він служив. Так він прийшов з тесаком, тому що люди брали, що могли принести".
Олександр був поранений на другий день повномасштабної війни, його доправили до Полтавської лікарні. Після лікування — знову повернувся до побратимів. "Велика заслуга – це тероборона. Саме тероборона, саме тоді 91 полк – це перші люди, які зустрічали. Так, під’їхала потім 93 бригада з важким озброєнням, там були професіонали, але не дали колоні пройти саме тоді люди, які були в той момент. Саме добровольці Охтирки втримали оті лічені години", – розповів боєць.
Уламок після поранення досі залишається в його тілі, розповів боєць. Його підрозділ нині несе службу на першому рубежі оборони, де бойова ситуація, говорить захисник, загострюється, а ставлення до війни змінюється.
Фото з особистого архіву Олександра
"Міста, які фактично 40-50 км від кордону вже не живуть війною. Якщо раніше військовий у формі заїздив на заправку, то для нього машини роз’їздилися. Зараз, якщо спробує військовий заїхати заправитися в тому самому Тростянці чи Охтирці, то дай Боже, щоб йому в спину не плюнули. Дуже багато чого неприємного в плані: на військових заробляють. Бо була така масована пропаганда, що військові отримують сотки-тридцятки, ну насправді дивіться, я сотку не отримую. У нас в батальйоні є 200-ті, є 300-ті".
Олександр вважає, що без армії не буде армії: "Дуже хотілося б, щоб тил був такий, як перші два місяці, щоб була згуртованість. У нас, якщо в ту саму Охтирку виїхати в центр подивитися, то дуже багато автомобілів повноприводних на асфальті. У мене в підрозділі хлопці скинулися коштами – купили Москвич, обрізали і зробили з нього пікап, встановили на нього озброєння, яке зараз нищить дрони. Ви самі розумієте – москвич. Так само на гуму скинулися, дістали, то чому б нам не передати ті пікапи, які їздять по Охтирці. В перші дні війни, коли вже ворог фактично стояв під містом, все віддавалося, все можна було взяти. Люди розуміли, що вони не знадобляться в окупованій країні. Зараз такого немає".
Фото з особистого архіву Олександра
Складною, додає боєць, є й адаптація до самої армії: "Ми ще далеко не армія НАТО, нам ще рости й рости. Слід розуміти, що армія – це не так, як подає наша пропаганда українська, що там усі лицарі світла".
"Армія – це відображення суспільства, дзеркало. Так само в армію приходять люди, які колись в цивільному житті мали певні вади, певні недоліки. Цього всього не показується, але з цим доводиться примирятися, з цим доводиться працювати. Дуже багато в армії потрібно імпровізувати, це взагалі життєвий досвід, який залишиться в плані компромісу між тим, що написано і тим, що потрібно зробити, для того, щоб виконати завдання".
Озброєння для захисту кордону є, говорить Олександр, та хотілося б більш сучасних його видів. ". Ми можемо повноцінно виконувати бойові задачі, але треба розуміти, що наш ворог вчиться. У ворога дуже прекрасний РЕБ, ворог дуже прекрасно застосовує дрони. Вони вчаться, вони далеко не дурні і прийшли сюди не за унітазами. Вони технологічно не поступаються нам і нам також треба вчитись і розвивати високотехнологічне озброєння", – вважає чоловік.
Олександр за годину до потрапляння у шпиталь. Фото з особистого архіву Олександра
Воїни цінують допомогу від волонтерів. Об’єднання суспільства, говорить Олександр – це те, що допоможе наблизити перемогу.
"Всі ми живемо в мирних, цивільних містах. Всі ми бачимо, що одні служать, а інші — ні. Військові втомлюються, скоро буде два роки і ми чудово розуміємо, що ніхто з нас не буде демобілізований. Дай Боже, щоб ще рік чи півтора і це все закінчилось, але мало хто в це вірить", – вважає чоловік.
"Людям потрібно перепочити, людям потрібні відпустки. Для того, щоб були відпустки, нас потрібно щоб хтось підміняв. Люди стомлюються. Людина виходить із зони свого комфортного оточення, вона повністю перелаштовується на армію і їй важко буде повертатися назад, бо вона втрачає оці зв’язки. Це велика проблема. Тому що частина суспільства повернеться туди, а там вже зайнято тими, хто не пішов служити або хто не допомагає і не приймає в цьому участь".
Новорічні свята, каже Олександр, зустріли на службі. Знайшли у бліндажі місце і для ялинки. Про те ж, додав, планів на майбутнє нині не будує: "Як тільки почалася війна, ми думали два-три місяці і буде перемога, будували якісь плани. Наразі всі чекають, коли це все закінчиться, наскільки все це складно. В багатьох зараз підводить здоров’я, хоча моральний дух і рівень готовності людей захищати на високому рівні, тому що це типові добровольці".
Читати ще
Читати ще «Прийду на дембель — розберемося». Історія 60-річного бійця ТРО з позивним «Маестро»
