За інформацією: Суспільне Суми.
Ігор Шаповаленко. Фото: Суспільне Суми
Дізнавшись, що почалася повномасштабна війна, чоловік не міг сидіти, склавши руки. Знайомі, каже, повідомили про рух російської колони неподалік Конотопа. Разом із товаришем вирішив спостерігати за нею. Опинившись неподалік колони, поблизу станції Вирівка, чоловіків обстріляв снайпер.
"Ми почали ж більш ближче підходити до того переїзду, щоб подивитись, де та техніка йде, щоб поспостерігати за нею. А не врахували те, що вже десь сидів снайпер і ми були, як на долоні. Ми раз попали під обстріл, відійшли. Я не зрозумів: може це випадково. Знову пішли, ні, знову. Бачу, що якась техніка одна залишається. І все, більш нема колони. Ми вискакуємо туди і стоїть їхня “мотолига”. (МТЛБ — прим. ред.) І перше, що я, не знаю, звідкіля в мене таке взялося, я почав збирати їхні документи, все, що пов’язано з цією ордою", — згадує Ігор.
Фото: Суспільне Суми
Окрім документів, розповідає Ігор Шаповаленко, російські військові залишили в машині й інші “подарунки”: "Вони залишили протитанкові міни ТМ-62. Мабуть, на той час я найщасливіша людина була. Я як ухватив з радістю і швидко в лісополосу, ховатися. Розумію, що ще щось туди треба і згадую, що ще щось там було. Повертаюсь і бачу зарядні взриватєлі. Оце і поклало початок нашій діяльності. Тільки ми розібрались із “мотолигою”, мені дзвонять, що селі Сарнавщина залишили два танки Т-72 і вони мабуть 5 чи 7 одиниць техніки покинули просто”.
Фото: Ігоря Шаповаленка.
Затрофеївши вибухівку, чоловіки вирішили мінувати дорогу, аби виводити з ладу російську техніку. На той час, розповідає Ігор Шаповаленко, у партизанському загоні було вже п’ятеро людей.
Мінувати дороги конотопські партизани вчилися через інтернет.
"Досвіду взагалі немає. Дякувати YouTube, Google все ми почали це вивчати. Спочатку вивчили матеріальну частину, бо це дуже важко ну і страшно, що тут казати. Так же не поставиш його, та й тями не було поставити. Я ж розумію, яка відповідальність, якщо підірветься якесь цивільне авто", — розповідає чоловік.
Вивчивши теорію, партизани перейшли до практики. Мінувати вирішили дорогу, по якій упродовж першого місяця вторгнення рухались колони російської техніки. Спочатку у бік Києва, а на початку квітня — до кордону з Росією. За їхнім переміщенням спостерігав житель села Шевченкове Сергій Кравець. Ігор Шаповаленко про Сергія говорить так: “Це наші очі, вуха. В любий час дзвонили. Якщо треба, кажу: виходь з біноклем. Він виходить: наче нема (ворожих колон) І оце ми шукаємо якусь шпаринку, аби проїхати”.
Сергій Кравець. Фото: Суспільне Суми
"Ми з жінкою там на повороті стояли. 39 днів вистояли. І там Вовка сусід допомагав. Ми знали, що 20 хвилин їзди від В’язового сюди до нас”. Було, Дубов’язівка передає (про наближення російської техніки) старості нашому, Миколі Андрійовичу. Андрійович дзвоне, каже: Серьога, так і так… кажу: добре, будемо спиняти, а що робити”, — згадує Сергій Кравець.
Дізнавшись, що наближається чергова колона російської техніки, чоловік попереджав про це людей на цивільних авто. Проте, каже, до нього дослухались не всі: "Було таке, що їдуть — та пішли ви, називається. Кажу: я ж не спиняю вас, щоб побалакати. Один доїхав до магазину і повертається назад, якраз колона йде, а звідти, що машина розстріляна була: останній їде, Тигрик, розвертається, влупив і все…”
Приблизно за кілометр від перехрестя, згадує Ігор Шаповаленко, на початку квітня партизанам вдалося замінувати дорогу. За два дні вибухівка спрацювала. Цей підірваний російський танк понад півтора року стоїть на узбіччі. Тоді він їхав у складі колони російської техніки в сторону Чернігова.
Підірваний російський танк. Фото: Суспільне Суми
"Це була головна машина, зараз сніг, так не видно. Його розвернуло. Ось тут він підірвався і трохи ще по інерції проїхав. Для того, щоб перевірити, в якому він стані, ми пройшли по лісосмузі, вилізли, потихеньку підходимо, а тут на тобі", — згадує чоловік.
Читати ще
Читати ще «Відбувається інтелектуальна гонка». Сумчанин Андрій Букін розповів про війну дронів на лінії зіткнення
Трохи далі, за перехрестям, розповідає Ігор Шаповаленко, дорога також була замінована конотопськими партизанами: "Чи в той, чи на другий день також підірвали ще одну техніку. Це був Урал, медична допомога. Шкода, бо йшов перший БТР. Але так воно виходить, що пройшло дві колони і ні одна міна не спрацювала. І також далі ще одна міна була, яка спрацювала. Але нема підтвердження".
Фото: Ігоря Шаповаленка.
На іншому відрізку дороги, згадує чоловік, вони розкидували саморобні металеві шипи, аби пробити колеса російських машин.
"В цьому місці ми розкидували ці “їжачки”. Цікаво було те, що їх мені дав священник нашої православної церкви, і вони свіженькі ще такі були. Там болгаркою зрізано так було, що дуже блищить. Я згадав, що в мене в машині є балончик із фарбою, позафарбовували, щоб не видно було, поприкривали. І оце перший Камаз, який ми спинили з сухпайками, він наїхав на їжаки".
Російських солдатів в жодній з машин партизани не виявили. "Біля цього танка, ми як потім вже підібрались, були обгажені штани і багато перев’язочного матеріалу, бинти скривавлені. В Уралі підірваному були якісь берці, не пам’ятаю вже, але не було людей. Ті машини були, що з пробитими колесами, вони були просто кинуті і все", — говорить чоловік.
Фото: Ігоря Шаповаленка.
Про те, що далі було зі зламаною партизанами російською технікою, Ігор Шаповаленко каже: "Та техніка, що була з пробитими колесами і підлягала ще відновленню та експлуатації, забрала 72-га бригада. Танк був тільки без гусянки і в нас була така ідея-фікс, щоб якось його витягти і не дозволити спалити. Але, на жаль, коли решта техніки російської відходили, він стояв якраз на дороз, військові РФ його зіштовхнули в сторону і підпалили”.
Читати ще
Читати ще «Моя зброя — молитва». Історія військового капелана Адріана з Сумщини
3 квітня 2022 року конотопським партизанам вдалося полонити двох російських військових, розповідає Ігор Шаповаленко:"Значить, ми йдемо знизу, від села Шевченкове піднімаємось сюди до перехрестя, я бачу, що за зупинкою мелькнули якісь постаті людські”. Чоловік зробив кілька попереджуючих пострілів вгору. У відповідь, партизани отримали автоматні черги. Сумнівів, що це армійці РФ не залишилось, каже чоловік: "Ми зайняли позицію там, за перехрестям якраз і почався бій. Головне було — не дати їм перебратися у цю лісосмугу. Бо як запустимо в лісосмугу, хлопцям кричу, то звідтіля їх не викуримо. А вже почало темніти".
Фото: Суспільне Суми
Зі зброї у партизанів були гранатомет, кілька автоматів і граната. Їх добровольці отримали в одній із військових частин в перші дні повномасштабного вторгнення. Аби примусити російських військових здатися, каже чоловік, вирішили поцілити з РПГ в зупинку: "Віктор, говорю, давай-давай дави-дави..Він стріляє і промахується мимо зупинки. Я забираю у Віктора РПГ, б’ю по зупинці. Вже було так темнувато, я не міг зрозуміти, де вони знаходяться, або в зупинці, або за зупинкою. Я прийняв таке рішення: оце з РПГ я сюди поцілив, а потім товариш іще гранату їм сюди закинув".
Фото: Суспільне Суми
Витримавши невелику паузу, Віктор Шаповаленко почав вести перемовини з російськими солдатами: "Як потім ми вияснили, там був з ними молодший лейтенант, родом із Воронежа, який кричав: “Отпустітє нас с міром, с міром нас отпустітє! ” Кажу: з яким миром, якщо ви вже зі зброєю на нашій землі?. Кажу: у вас шансів здатися більше немає вижити. Коли чую, таджик: хохлам нєт довєрія".
Додав чоловік і психологічного тиску: "Кричу: Сергій, Саня, Коля, готуйте осколкові, росіян живими не брати! І їм кричу: останнє попередження, рахую до п’яти: раз, два, три.. я сюди вискакую, щоб ближче до зупинки, з короткими чергами такими до них. А їм кричу, підбігаю: зброю на дорогу! Зброю на дорогу! Я ж розумію, що немає гранат, коли раз, два автомат вилітає і виходять з піднятими руками дві особи".
Живими партизани взяли двох російських військових, третій — таджик на ім’я Марсель під час бою був поранений і до полону не дожив.
Російські полонені. Фото: Ігоря Шаповаленка.
Полонених військових згодом передали представникам спецслужб, розповів Ігор Шаповаленко. Подальша їхня доля невідома. Чоловік називає події того дня їх останнім боєм. Тоді ж, у бік кордону з Росією проїхали останні колони російської техніки. Один з конотопських партизанів, Віктор Панченко, згодом пішов у Збройні Сили. За кілька місяців військовослужбовець загинув.
Фото: Суспільне Суми
"Це мій другий товариш, який…дуже важко розмовляти…який не стратив ні в чому. Смілива людина, дуже смілива. Він пішов добровольцем і загинув на Сході нашої країни під Вугледаром 25 січня 2023 року. До чотирьох місяців ми не могли його тіло забрати з позицій. Потім забрали, я їздив особисто за ним, забирав. Дуже добра по характеру людина і смілива", — говорить про товариша Ігор Шаповаленко.
Ігорю Шаповаленку місцева влада запропонувала стати командиром ДФТГ міста Конотоп. Чоловік подав необхідні документи і нині чекає на підтвердження.
"Нас навчили, обучили всьому і я не думаю, що зараз таке можливе повторення, як було тоді, в минулому році. І ми зараз так безпорадно їх не будемо зустрічати. Зустрічі будуть за кожним деревом, за кожним пагорбом, за кожним кюветом для них будуть подарунки", — розповідає чоловік.Читати ще
Читати ще «А хто, як не я?». У грудні «кіборгу» Миколі Ніколаєнку з Сум виповнилося б 30 років
