За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Оксана Бєльська на тлі звільнених з російського полону українських військових. Фото благодійного фонду «Безпечне майбутнє» та координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими
"Полон змінився, травма змінилася, люди змінилися", – це слова військової психологині й фахівчині з реінтеграції Оксани Бєльської, яка працює зі звільненими з полону з 2014 року. В етері Українського Радіо Кропивницького вона розповіла про особливості роботи зі звільненими з полону та супровід родин полонених, звільнених та зниклих безвісти військовослужбовців.
Про процес зростання звільнених з полону (тут і далі – пряма мова)
Полон змінився, травма змінилася, люди змінилися. Є ще такий процес зростання, зростання після полону. Це мета, це розуміння процесів, з якими вони перетинаються, це мудрість.
Після полону військовий розповідав, що тортури були такі, що вони стояли в камері по 16 годин на день. І це тривало місяцями. Вони могли тільки думати. Більше нічого. Я у нього запитала, про що він думав протягом тих годин. Відповів, що думав, чи залишився людиною вчора, після того, як його побили. Він згадував, як образив маму, як образив сусіда. Це зростання, це розуміння процесів.
Про роботу з родинами зниклих чи полонених
Цей процес починається з моменту зникнення зв’язку, коли боєць втрачає зв’язок з рідними. Вони звертаються до військової частини, вони починають кричати, не знають, що робити, починають панікувати.
Отримуючи запит, ми починаємо працювати, перше, саме з родиною. Ми координуємо – до кого звертатися передусім. Це об'єднаний штаб СБУ, поліція. Потім треба звернутися до чатботу Національного інформаційного бюро, до Міжнародного комітету Червоного Хреста і так далі.
Про роботу зі звільненими з полону
Коли звільняють людину, ми їх зустрічаємо. Вони брудні, голодні – втрата ваги від 25 кілограмів до 45. Ми починаємо їх потроху годувати.
Після – обстеження, аналізуємо психологічний та фізичний стан. Саме в цей момент, часто, родичі наполягають на зустрічі, щоб побачитися, поспілкуватися, погодувати. Та проблема в тому, що люди повертаються з різними захворюваннями – ми маємо провести діагностування та зрозуміти: родина – це ресурс чи навпаки. Це все ми починаємо роботи з першого дня.
Про дебрифінги
Далі – так звані дебрифінги. Їх першими проводять психологи: працюємо в парі – дебрифер та сірій психолог. Дебрифер веде бесіду, сірій психолог відслідковує стан. Говоримо про те, що відбувалося з моменту потрапляння у полон: локації переміщення, кого бачив, в якому стані бачив людей. Це вносять у єдиний реєстр, в нас вже є база свідків.
Дебрифінги відбуваються паралельно з медичним обстеженням та соціальною й правовою підтримкою.
З ким співпрацюють військові психологи
Співпрацюємо з міжвідомчими групами, поліцією, СБУ, ГУР, контррозвідка, прокуратура, організації із захисту прав людини, Червоний Хрест. Вони опитують зі своїх напрямків. Якщо людина готова давати інформацію, вона дає її. Якщо у людини немає фіксації подій через стрес, тоді ми кажемо, що ця людина не в тому стані, щоб співпрацювати з цими структурами. Ми захищаємо людину від зайвих опитувань.
Коли рідним звільнених дозволяють зустрітися з ними
Вони приїжджають вже після карантину. З ними продовжують працювати, виходячи з того, що вже про них дізнались за час супроводу під час полону. Вони розповідають, чи можна щось із їжі, чи схильний до психоактивних речовин. Натомість запитують, чи він (звільнений з полону боєць – ред.) нормальний, чи ненормальний.
Про мапу локацій полону
Є мапа, на якій відмічені локації. Це слідчі ізолятори, де тримали військовополонених. Чому нам потрібна така мапа – ми розуміємо, що у СІЗО №2 – таке-то утримання. Наприклад, ми розуміємо, яке утримання було у Таганрозі – і ми тоді не запитуємо, кого бачив військовий, бо там "пересували" чи з мішком на голові, чи вони один одного не бачили. Тільки тих, хто був у камері.
Таганрог – дуже важка колонія, Ростов – важка колонія, 36-та колонія Луганська – більш-менш. У квітні-травні отримали хлопців, яких утримували в Грозному (Чечня – ред.). Ми всі характеристики цих локацій знаємо. Якщо людина каже, що була в Таганрозі місяць, ми розуміємо ступінь її травмування.
Про відсутність єдиної стратегії психологічної допомоги звільненим з полону
Звіти робимо під час дебрифінгів. До нього входять: перебування, на яких локаціях утримувався, кого бачив у полоні й умови там, а також обставини потрапляння в полон. Це дуже травматична тема для військовослужбовців, які були в полоні. Червоний Хрест там не буває, міжнародні організації туди не потрапляють, вони не бачать наших хлопців. Іноді під час огляду звільнених медики помічають ознаки тортур. Військовополонені можуть бути свідками вбивства наших військовослужбовців, вони потерпали від тортур.
Але, якщо здорова психіка, якщо людина здорова і має здорову природу, зламати її неможливо. Зламати психіку можна черепно-мозковою травмою чи зловживанням психоактивних речовин. Поступово здорова людина, після такого важкого стресу й виснаження, повертається до суспільства. Однак після того, як людина пройшла реінтеграційні заходи, ми зв’язок з нею втрачаємо. Вони йдуть до реабілітаційних центрів, до військових частин. Немає єдиної стратегії, з нами ніхто не радиться, досвід зростання передається в інші структури, але міжвідомча логістика відсутня, до нас жоден із реабілітаційних центрів не звернувся. Яка динаміка у даного хлопця, яким чином, які прояви були – цього немає. Хотілось б надати допомогу цій категорії військовослужбовців та їхнім родинам повноцінну.
