Про прощання з Героєм повідомила міська рада.
НЕРОДЕНКО РОМАН ЛЕОНІДОВИЧ
11.12.1974 — 13.05.2026 рр.
Роман народився у м. Житомирі в українській родині, де з дитинства його виховували в любові до людей, праці та рідної землі. Він зростав щирим, добрим і надзвичайно світлим хлопцем. Відкритий, уважний до чужого болю, завжди готовий підтримати — саме таким його пам’ятають рідні, друзі та всі, кому пощастило бути поруч із ним.
Із ранніх років Роман вирізнявся допитливістю та працьовитістю. Його особливо захоплювали тварини й техніка. Він мріяв стати ветеринаром, із великою любов’ю ставився до всього живого. Разом із батьком власноруч зібрав трактор — спогад, який назавжди залишився для нього символом родинної єдності, праці та справжнього чоловічого гарту.
Навчався у загальноосвітній школі №10 (нині — ліцей №10 м. Житомира). Ще тоді формувався його свідомий патріотизм — не показний, а глибокий і справжній. Упродовж усього життя Роман щиро любив Україну, вірив у її майбутнє. Він належав до тих людей, для яких Батьківщина — не просто слово, а внутрішній моральний обов’язок.
У 1992–1994 роках проходив строкову службу у прикордонних військах. Служив сумлінно, відповідально, з повагою до Військової присяги. Йому пропонували продовжити військову кар’єру, однак Роман обрав шлях служіння людям у цивільному житті.
У 1998 році здобув фах зубного лікаря. Працював у медичних закладах Житомира та Житомирського району, зокрема в амбулаторії загальної практики сімейної медицини села Левкова. Для багатьох пацієнтів він був не лише хорошим лікарем, а й людиною, якій довіряли. Його поважали за професійність, спокій, людяність.
У повсякденному житті він залишався людиною активною та життєлюбною. Любив спорт, захоплювався футболом, їздою на велосипеді, умів цінувати прості миті та щиро радіти життю.
Найдорожчим скарбом для Романа була його родина. Він був люблячим сином, турботливим братом і батьком, який понад усе любив своїх двох донечок.
Ті, хто знав Романа, згадують його як надзвичайно порядну, стриману й врівноважену людину. Він не шукав гучних слів чи слави, але завжди залишався опорою для інших. Побратими говорять про нього як про людину, яка навіть у найскладніших обставинах вміла зберігати спокій, тверезість думки та підтримувати бойовий дух.
Із початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Роман не зміг залишитися осторонь — він свідомо повернувся до військової служби саме до прикордонних військ ЗСУ, де колись починав свій шлях служіння державі.
1 серпня 2024 року був призваний на військову службу до 9 прикордонного загону ім. Січових Стрільців Державної прикордонної служби України. Служив інспектором прикордонної служби І категорії — обчислювачем першого вогневого відділення прикордонної застави гармат прикордонної комендатури швидкого реагування.
13 травня 2026 року сержант Роман Нероденко героїчно загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Покровському напрямку в Донецькій області, захищаючи територіальну цілісність і незалежність України.
У вічній скорботі рідні, близькі, друзі, медична спільнота, бойові побратими…
Світла пам’ять і вічна слава Герою!
